“Дай гривню, бо проклену!”

Львів’яни і гості туристичного міста обурюються через збільшення жебраків, зокрема ромів. А що робить поліція?

фото: wikimedia.org (2)
Львів – це перш за все культурна столиця України, тому, приїхавши до нашого міста, туристи хочуть прогулятися його красивими вуличками, випити запашної кави, помилуватися архітектурою... Але вже на самому вокзалі їх зустрічають жебраки, в більшості випадків – ромської національності: просять грошей, пропонують поворожити, хапають дівчат за ноги. А якщо їм не даси гривню-дві, то ще й погрожують “наслати порчу”.
Наступні місця так званої зони ризику – громадський транспорт. У маршрутках, трамваях і тролейбусах діти, невмиті, у подертому вбранні, співають з акцентом “Червону руту”, моляться “Отче наш”, після чого просять грошей за свої таланти. 
І ось туристи вже у центрі міста зупиняються, аби скуштувати запашної львівської кави, перекусити і… тут теж вони! Вагітні або старші жінки кожні декілька хвилин підходять до літніх майданчиків львівських пабів і ресторанів, наполегливо випрошуючи кілька гривень “для дитини”, а якщо чують відмову, то за словом до кишені не лізуть – можуть і проклясти. 
І без того збіднілі люди віддають жебракам гроші, аби лиш ті відчепилися, або щоб собі не зробити біди. Однак, побачивши “циганський табір” на вулицях Львова, навряд чи захочуть туристи знову приїхати сюди…

Вчаться жебракувати змалечку

Для Львова, як і для багатьох інших українських міст, велика кількість жебраків – звичне явище. Але одна річ, коли людина не має за що прожити, важко захворіла, втратила житло чи потребує грошей на кусень хліба, а зовсім інша – коли  хтось робить бізнес на бідності, відмовляючись від інших способів заробітку. Серед других переважна більшість – кочові цигани: вони сплять на вокзалах, забігають у електрички, в інший транспорт, підходять на вулицях і випрошують гроші. Їх кількість збільшується з настанням теплої пори, коли відкриваються літні майданчики ресторанів і кав’ярень. 
Такі жебраки не просто просять подати копійчину, а нахабно вимагають та ще й дозволяють собі перебирати пожертвами: монетам не раді, отримавши гривню, просять більше.
Жебраки не просто просять подати копійчину, а ще й дозволяють собі перебирати пожертвами: монетам не раді, отримавши гривню, просять більше
Жителів і гостей міста обурює така поведінка, адже в нашій країні інколи дуже важко заробити навіть на найнеобхідніше.
“Куди не глянь – всюди цигани. На вулицях вони нахабніють найбільше: можуть хапати за руки-ноги, не давати проходу, випрошуючи милостиню… Найбільше серед них дітей – невмитих, зодягнених у дрантя. Цікаво, куди дивиться влада і чому не звертає уваги на те, що ці малолітні жебраки не сидять за партами, а вже змалку заробляють таким способом. Чому поліція ніяк не реагує на порушення прав дітей?” – нарікає львів’янка Галина. 
Поширеним заняттям для дітей-жебраків стає й виконання пісень у громадському транспорті. Циганчата забігають у маршрутки, співають, інколи читають молитви, після чого збирають гроші в поліетиленові пакети. Пасажири таки дають їм по кілька гривень. Але коли все це повторюється щодня – і діти, і їхній репертуар, і випрошування грошей – містяни обурюються.
“Часто їжджу до родичів за місто, користуюся приміським транспортом. Тих циганчат біля вокзалів і автостанцій чимало. Вони ходять по маршрутках і співають, збирають гроші. Водії їх виганяють, але вони не зважають на це. Якось запропонував їм яблук, бо шкода малих, і що думаєте – відмовилися! Кажуть: “Нас так не вчили”. А як вчили? Збирати гроші для батьків?” – скаржиться пан Михайло. 

Юрій Качмар, заступник начальника Управління патрульної поліції м. Львова, розповів “Пошті”, як поліцейські реагують на дітей-жебраків і що в такому випадку загрожує їхнім горе-батькам.
“Жебрацтво не заборонене законом, тож людей, які просять милостиню, не затримують. Якщо патрульні поліцейські помічають факти використання дітей для жебрацтва, до прикладу, то в першу чергу перевіряють документи, після чого передають інформацію в службу у справах дітей і повідомляють превентивну службу, яка повинна працювати з батьками. Ми завжди стараємося передати таких дітей у притулки або хоча б поставити їх на облік”, – пояснює він.

На прибуток не впливають, а настрій псують

Неабияк набридають відвідувачам і постійні жебракування на літніх терасах ресторанів та кав’ярень. Тут зазвичай просять милостиню не діти, а вагітні, сподіваючись на те, що люди розщедряться, змилостивляться побачивши живіт. Але коли бачиш одних і тих самих жінок щодня по кілька разів, то лише дратуєшся. Про яку гривню-дві може йтися?.. 
“У теплу пору року часто сідаємо з друзями на літніх майданчиках кав’ярень. З переваг такого відпочинку – свіже повітря, а недоліком – циганки-жебраки. І хтозна ще, чи ті жінки вагітні? Якось до нас підійшла одна з великим животом, почала клянчити гроші, і коли ми їй відмовили, то попросила хоча б… цигарку. Ми, звісно, її прогнали, але ж інші люди подають милостиню. І звідки знати, чи вона за ці гроші не купить цигарки?”, – розповідає львів’янка Марина.
Найбільше серед жебраків дітей – невмитих, зодягнених у дрантя
У розмові з “Поштою” президент Гільдії рестораторів Львова Марк Зархін сказав, що зазвичай жебраки, які просять милостиню на терасах ресторанів, хоч і не впливають на прибуток закладів, але настрій відвідувачам псують.
“Можу сказати, що за останній рік ситуація погіршилася, і навіть поява патрульної поліції не змінила ситуації. На щастя, жодного разу не бачив, щоб жебраки якось намагалися обікрасти відвідувачів ресторану чи лізли до їхньої їжі. Нещодавно діти ромської національності заходили до крамниці, можливо, з метою щось украсти, бо  лізли до прилавків. Вони всі дуже нахабні, і, мушу визнати, переважна більшість – близько 70 відсотків, як це не прикро, є циганами. Трапляються серед них і агресивні, які на прохання офіціантів покинути територію закладу огризаються, кричать, проклинають, але йдуть. А за ними  наступні приходять. Виглядає так, ніби працюють вони за системою: говорять те саме з однаковою мімікою, “театр” той самий”, –ділиться враженнями ресторатор. 

Інший бік медалі: дискримінація національності

Українські роми є однією з найбільших національних меншин і разом з тим однією з найменш соціально захищених. Щодня вони зазнають утисків у практично всіх сферах життя, оскільки в свідомості українців роми – лише дрібні злодюжки, жебраки, ворожки тощо. Таке неприйняття ромських громад можна підтвердити й тим фактом, що їх за неофіційними даними в Україні вже понад 200 тисяч. Але в місцевих органах влади ці громади ніким не представлені, повідомляє Радіо Свобода.
Однак роми – не лише жебраки і порушники закону, як їх звикли бачити українці, більшість представників ромської національності повністю соціалізовані: відвідують школи і дитячі садки, вступають до вишів, шукають роботу. В групі ризику – лише кочові цигани, які зазвичай жебракують на вулицях міст, часто порушують громадський порядок. До слова, переважна їх більшість взагалі не мають освіти.
Роми – не лише жебраки і порушники закону. Більшість представників ромської національності повністю соціалізовані
Як свідчить статистика, не вміють читати і писати українською 23% ромів, не можуть розмовляти і розуміти українську 3%. До основних причин невідвідування їхніми дітьми шкіл належать: відсутність потрібних документів, щоб віддати дитину до школи (49%) і забезпечення шкільним приладдям – 36%. А 15% ромів узагалі вважають, що дітям не потрібно ходити до школи.
Варто додати, що в Україні вже декілька років, як повинна реалізовуватись стратегія захисту та інтеграції ромів в українське суспільство до 2020 року, яку затвердили ще у 2013-ому. Втім на фінансування стратегії, як і три роки тому, в держбюджеті не передбачили ні копійки... Та й документ цей радше декларативний, аніж реально дієвий.
“Якщо Україна претендує на звання демократичної європейської країни, то ми повинні крокувати єдиним шляхом: всім та всіма силами допомогти ромам вийти з вікової ізоляції, навчити їх жити за законами та правилами нашої спільної держави і нарешті допомогти їм інтегруватися в українське суспільство, як і десяткам інших національностей, що проживають в Україні.
Звісно, інтеграція – процес довготривалий і складний. Але якщо кожен день йти маленькими непомітними для оточення кроками, то за декілька років можна здолати величезний шлях до інтеграції та мирного співіснування”, – переконують у правозахисному фонді “Розвиток”.

“Подайте псові на корм і… пляшку!”

На вулицях Львова можна побачити новий вид жебрацтва – жінки просять милостиню, притягнувши зі собою безпритульних собак та цуценят, які для жебрака – не друзі, а джерело прибутку. Захисники прав тварин б’ють на сполох, адже нещасних чотирилапих часто споюють – спиртним чи спеціальними препаратами, “щоб тихо лежали поряд”.
“Міською радою прийнята ухвала про правила поводження з тваринами, яка чітко забороняє жебракування з тваринами в місті, – розповідає координатор зоозахисної кампанії Національного екологічного центру України Наталія Вишневська. – Окрім цього, статтею 299 Кодексу України про адміністративні правопорушення заборонене жорстоке поводження з тваринами. Однак дуже часто і патрульні поліцейські, і муніципальна дружина не звертають увагу на таких жебраків. Найчастіше їх зауважуємо ми, зоозахисники, або ж просто небайдужі містяни”, – пояснює вона.
Більшість горе-власників собак – жінки віком від 25 до 60 років, переважно ромської національності. Також варто зазначити, що майже всі тварини – під впливом седативних речовин або напоєні спиртним.
“Одне з цуценят, яких ми забрали взимку, не вдалося врятувати через надмірну кількість алкоголю в організмі, інше було на межі загибелі. І такі ситуації, на жаль, не рідкість… Хотілося б звернутися до львів’ян, щоб вони включали розум, коли дають гроші таким жебракам, адже таким чином вони фінансують жорстоке поводження з тваринами”, – підсумовує Наталія Вишневська.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.6847 / 4.18MB / SQL:{query_count}