“Важливо ставити перед собою цілі і рухатись до них – тоді життя стає цікавішим”

Микола Таран, бігун-марафонець, ультрамарафонець, триатлоніст, – про любов до бігу, заокеанську мрію та про розвиток бігу в Україні та світі

У кожного з нас є своя заповітна мрія, про яку ми неохоче розповідаємо іншим. Ми ледь не щодня докладаємо зусиль, щоб наблизитись до неї. Ходимо у спортивний зал, щоб схуднути, дивимося фільми англійською, щоб заговорити іноземною мовою, читаємо книги з ІТ, щоб працевлаштуватися у ІТ-компанію.
Та буває, що мрія здається нам такою недосяжною, що ми навіть не уявляємо, як її здійснити. Так-так, ми навіть мріяти боїмося про те, щоб подорожувати автостопом, підкорити Еверест або ж пробігти свій перший марафон. Але ж є люди, яким вдалось це зробити, а значить, що у кожного з нас вийде!
Любов до спорту – єдине, що у мене залишилося незмінним впродовж усього мого життя
Колись Микола Таран бігав задля задоволення, а згодом поставив за мету взяти участь у американському забігу. Понад два роки регулярних тренувань, участь в українських та європейських забігах, ледь не перекреслили травми. Однак минулого року хлопець таки пробіг марафон у Лос-Анджелесі.
І це далеко не єдине досягнення 28-річного Миколи. Нині його біговий список налічує уже 41 забіг: 23 в українських містах і 18 в іноземних. Окрім цього, він брав участь у Spartan Race (забіг на витривалість із перешкодами, європейська версія. – “Львівська Пошта”), Race Nation (забіг на витривалість із перешкодами, українська версія. – “Львівська Пошта”), а також хлопець є учасником всесвітньої естафети World Harmony Run 600 km.
– Миколо, коли ви почали бігати?
– Любов до спорту – це єдине, що у мене залишилося незмінним впродовж усього мого життя. Ще навчаючись у школі, я був дуже активним і рухливим. Дуже любив уроки фізичної культури. Уже будучи студентом, почав займатись легкою атлетикою, був фізоргом групи.
Для мене біг – це постійна підтримка тіла в тонусі. Спершу я пробігав маленькі дистанції. Згодом, коли почав професійно займатися легкою атлетикою, окрім основних занять, ще додатково приходив у вільний час на стадіон і бігав. Завдяки заняттям із легкої атлетики освоїв основні спортивні поняття і вміння, а також навчився готувати своє тіло до тривалих пробіжок.
Тренуючись, почав помічати, що коли бігаю, то добре почуваюсь як фізично, так і морально. Згодом зрозумів, що біг – це моє, захотілось бодай чогось досягнути у цьому виді спорту. Одна близька для мене людина, яка взагалі не бігала, розповіла про пів марафони, марафони. Вирішив спробувати. Ось так почалась моя бігова історія.
– Ваш біговий список починається з одеського пів марафону у 2016-ому. Як готувалися до цього забігу?
– Коли вирішив пробігти свій перший марафон, то у мене не було знайомих, які бігали. Тобто навіть не було з ким порадитись, як підготуватись до бігу на 21 кілометр, що їсти, який забіг обрати тощо. Випадково натрапив у інтернеті на одеський пів марафон. Залишалось ще два місяці, мав вдосталь часу для підготовки, тож вирішив зареєструватися.
Біг приніс у моє життя багато нового – це подорожі, нові знайомства, і, щонайважливіше, душевну рівновагу
Щодня тренувався, бігав по 10-15 кілометрів, але дистанцію у 21 кілометр не пробігав. Загалом мій перший забіг у Одесі був непоганим, точно запам’ятаю його на все життя! Пригадую, тоді була жахлива спека, багато бігунів не витримували і просто падали на трасі. На щастя, я добіг, тільки після фінішу почувався погано, але попри все це був гордий за себе!
– Коли ви остаточно зрозуміли, що хочете пов’язати своє життя із бігом?
– Біг приніс у моє життя багато нового – це подорожі, нові знайомства, і, щонайважливіше, душевну рівновагу. Я хочу бути здоровим, саме біг робить мене таким! Власне, коли пробіг свій перший пів марафон, зрозумів, що хочу пов’язати з бігом усе своє життя!
– Миколо, який забіг запам’ятався найбільше?
– Насправді кожен забіг – це окрема історія, тож виокремити важко. Мабуть, найбільше запам’яталися мої перші 42 кілометри на Вільнюському марафоні. На підготовку у мене було обмаль часу, це був мій перший самостійний виїзд. Нова країна, привітні люди, масштабність заходу, велика група підтримки – усе це створювало незабутню атмосферу! Відверто скажу, було важко. Добігаючи до фінішу, випадково зустрів іншого українця, який біг із прапором України. Фінішували ми тоді разом.
Також пригадую марафон у Лос-Анджелесі, до якого готувався понад два роки. Потрапити на заокеанський забіг було ой як нелегко. Зокрема, через візові питання, далекий переліт, а також потрібно було назбирати безліч рекомендаційних і спонсорських довідок. До слова, участь у американських забігах коштує в рази дорожче. Тож вдосталь набігавшись на українських та європейських марафонах, зібравши необхідні документи, пішов у посольство. Хвилювався, бо потрапити на американський забіг було моєю мрією! На щастя, мені вдалось потрапити на цей марафон.
– На Los Angeles Marathon 2018 було зареєстровано понад 40 тисяч бігунів. Які враження у вас залишилися від одного із найбільш масштабних марафонів світу?
– До таких масштабних забігів потрібно готуватися дуже відповідально. На жаль, тоді у мене були проблеми з ногою. На довгих забігах ліву ногу судомило після 30 кілометра, і саме на цій нозі кровоточив палець. Тоді якраз мав робити операцію на пальці, але відкладав через підготовку. Навіть перед самим відльотом ще вагався, чи бігти цей марафон, чи ні. Але так довго йшов до цієї мети, витратив стільки сил і часу на підготовку, що вирішив ризикнути. Хоч нікому не рекомендував би ставити мету вище ніж здоров’я! Звісно, одразу ж після повернення в Україну почав дбати за своїм здоров’ям.
Тренуючись, почав помічати, що коли бігаю, то добре почуваюсь як фізично, так і морально. Згодом зрозумів, що біг – це моє
Враження від забігу у Лос-Анджелесі не передати словами! До цього марафону я вже бігав у різних країнах, але ніколи не подумав би, що забіг може бути таким масштабним, що до організації забігу можуть так серйозно поставитись. Було настільки багато бігунів, що оббігти когось було просто нереально! Тож довелося просто насолоджуватися і бігти, незважаючи на біль у нозі. На фініші побачив, що кров з пальця уже просочилася через кросівок… Ось так і фінішував: із проблемами зі здоров’ям, але щасливий, гордий за себе і з медаллю!
– У 2018-ому ви стали єдиним українцем, якому вдалося взяти участь у 73-кілометровій дистанції Oslo Triple. Як це сталося?
– До цього бував у Норвегії, брав участь у марафоні. Там гарна природа, приємні люди. Ще тоді вирішив, що потрібно буде обов’язково повернутися. Згодом дізнався про Oslo Triple. Вирішив, що якщо і повертатись у Норвегію, то лише за новою дистанцією!
Oslo Triple вважається одним із найбільш складних одноденних змагань. Зареєструватись на цей забіг теж нелегко. У 2017-ому мені не вдалось це зробити. Місць мало, а охочих багато. Лише наступного року таки зареєструвався, і, на мій подив, я був єдиним українцем серед усіх 96 учасників. До слова, не всі фінішували, але мені вдалось дійти до кінця і навіть показати гарний результат!
Звісно, хвилювався, бо забіг був як фізично важким, так і морально. Траса була нелегка, багато підйомів, спусків. Уже на фініші мене чекали гордість і втрата кількох нігтів на пальцях ніг. Далі – диванний режим, втома і довге відновлення.
– Миколо, на забігах ви фінішуєте з українським прапором. Чому?
– Спостерігаючи за українськими забігами, зауважив, що в них беруть участь багато іноземців. Однак можемо їх бачити лише у списку, а серед тисяч бігунів вони непомітні. Вони біжать, глядачі їм аплодують і навіть не підозрюють, що вони приїхали до нас з інших країн. Тоді вирішив для себе, що важливо стати помітним, особливо на забігах за кордоном.
Обрав прапор, бо, по-перше, це той символ, який виділяє бігуна серед тисячі інших бігунів. По-друге, фінішуючи з прапором України, у такий спосіб показую усьому світу, що українці – сильна нація!
– Як би ви оцінили розвиток бігу в Україні та світі? Чим відрізняються наші забіги від іноземних?
– В Україні бігова культура тільки розвивається. Прикро, що більшість організаторів роблять забіги виключно заради бізнесу, грошей. Тоді як в інших країнах забіги організовують тільки задля популяризації здорового способу життя. Загалом українські забіги суттєво відрізняються від іноземних, зокрема поганою організацією.
– Миколо, яким сьогодні є ваш день: як тренуєтесь, де працюєте, чим харчуєтесь?
– Кожен ранок починаю із розминки, далі йду на роботу, а після цього у зал або на стадіон. Наразі працюю у галузі лісової промисловості, поблизу гір, а також тимчасово маю роботу в Нью-Йорку. Влітку зазвичай катаюсь на велосипеді та плаваю. Що ж стосується харчування, то у мене ситний раціон, я собі ні в чому не відмовляю. Чим більше з’їм – тим краще, бо знаю, що це все спалю на тренуваннях. Звісно, перед змаганнями більше тренуюсь, а після змагань даю організму час на відновлення.
– Як ваші батьки, друзі ставляться до вашого захоплення бігом? Чи поважають цей вибір, підтримують?
– Скажу відверто, мої батьки не бачать у тому, чим я займаюсь, чогось особливого. Але вони мене дуже підтримують морально і матеріально. Що ж стосується моїх друзів, то більшість з них займаються спортом. Тому нам завжди цікаво одне з одним, є про що поговорити. Вони розуміють мене, і радіють моїм досягненням.
Прикро, що в Україні більшість організаторів роблять забіги виключно заради бізнесу, грошей. Тоді як в інших країнах забіги організовують тільки задля популяризації здорового способу життя
– Які б ви дали поради бігунам-початківцям?
– Насамперед скажу, що далеко не кожному можна бігати. Є люди, які мають певні проблеми зі здоров’ям, тому їм варто обрати інший вид спорту. Тобто перед тим, як почати бігати, потрібно пройти медичне обстеження, а згодом думати про тренування.
Якщо ж людині можна бігати, то для початку їй потрібно поставити перед собою мету і купити хороші бігові кросівки. Почати тренування раджу із невеликих відстаней, поступово збільшувати їх. Також важливо правильно харчуватись під час тренування. Що ж стосується одягу, то на пробіжки потрібно обирати те, в чому буде зручно тренуватися.
– Миколо, впевнена, що ви не збираєтесь зупинятись на досягнутому. Розкажіть, будь ласка, про плани на майбутнє.
– Точно знаю, що моє життя не буде спокійним. Я ставлю собі цілі, і досягаю їх. А якщо конкретно, то до кінця цього року планую пробігти кілька марафонів за межами України. Зокрема, це складний забіг із перешкодами у Польщі (Spartan Race Ultra 50 км), а також вдруге представлятиму Україну на Oslo Triple. Якщо ж говорити про більш амбітні плани, то, звісно, хотілося б взяти участь у кількох американських забігах, а також якийсь час пожити у Нью-Йорку.
– На вашу думку, чому важливо мріяти, мати мету і досягати її?
– Важливо ставити перед собою цілі і рухатись до них – тоді життя стає цікавішим. Заради мрій ми змушуємо себе робити більше. Наприклад, прокинутись зранку, щоб вийти на пробіжку.
Мої мрії – ось що мене мотивує! Мрії рухають нас! Досягнення мети, здійснення мрії дають нам натхнення! Звісно, у житті кожного з нас бувають і зневіра, і байдужість. Тоді не потрібно панікувати, кидати все. Потрібно згадати все, що було зроблено раніше, завжди пам’ятати, що поряд є люди, які вірять в нас і готові підтримати – це наші батьки, друзі, кохана людина.
Вважаю, що насамперед люди мають думати про своє здоров’я. Саме заняття спортом допомагають підтримувати хороший фізичний стан. Якщо ж ви мрієте стати бігуном, брати участь у забігах на 21, 42 і більше кілометрів, то ви це реально можете зробити. Потрібно лише захотіти і почати діяти.
Розмовляла
Діана Кормухіна
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7765 / 4.48MB / SQL:{query_count}