Стрибок вище голови

Чоловіча збірна України з волейболу потрапила до переліку восьми кращих команд чемпіонату Європи – 2019

фото: cev.eu
Останні кілька тижнів українські шанувальники спорту, раптово навіть для себе, стали знавцями волейболу. Чемпіонат Європи 2019 року, в якому брала участь й збірна України, з кожним матчем української команди збільшував армію шанувальників цього виду спорту. На превеликий жаль, у нашому волейболі немає високих зарплат, красивих залів і хорошої організації. Ба більше, не завжди є можливість нормально подивитися матч Суперліги бодай в інтернеті, не кажучи про телебачення. А те, що можна подивитися, вражає своєю поганою якістю. Засоби масової інформації теж мало приділяють увагу волейболу. І тут є свої причини – у суспільства немає високого попиту. І окрім тих, хто безпосередньо причетний до волейболу, навряд чи назве навіть половину команд, які виступають в українській першості. Не кажучи про гравців. Це й не дивно, адже чоловіча збірна була востаннє на чемпіонаті Європи у далекому 2005-ому.
І ось минуло 14 років, українці таки зуміли вибороти путівку на Євро, перемігши у групі Північну Македонію, Швейцарію та Угорщину. А на самій першості стали авторами однієї зі сенсацій. Об’єктивно не найбільшої (провал збірної Росії в 1/4 фіналу в матчі зі Словенією затьмарив все), але результат і, найголовніше, гра була настільки якісною, що зрозуміти й пояснити це вкрай важко. Це був не просто крок вперед, а справжній прорив. Безсумнівно історичний прорив.

Хронологія подій

Волейбольне Євро можна порівняти з Євробаскетом. І цього року тут справді зібралися найкращі гравці Європи. Навіть поляки, які виграли два останні чемпіонати світу, зібрали найбільш бойовий склад. Востаннє вони вигравали на Євро 10 років тому. І головний тренер, і гравці, і федерація заявили, що виграти цей турнір зараз для них принципово.
Найбільш топовими у Європі є команди з Росії, Польщі, Франції, Італії та Сербії. Далі є 8-10 команд, які можуть вистрілити будь-якої миті. І після них можна шукати збірну України.
У рейтингу CEV (Європейська конфедерація волейболу) наша збірна розташована на 19 місці. Серед суперників із групи, з якими ми зустрічалися, нижче за нас на дві позиції розмістилися лише чорногорці. Звичайно, що рейтинг далеко неточний і об’єктивний. Він складається й змінюється лише раз на рік (востаннє у жовтні 2018-го). Скажімо, напередодні чемпіонату фахівці схилялися до думки, що українцям цілком до снаги перемогти не лише Чорногорію, а й Чехію. У кінцевому підсумку так і сталося. І хоча з чехами (матч завершився з рахунком 3:1) були певні проблеми, які можна пояснити стартовим хвилюванням, то чорногорців українці переграли по ділу. У першій партії наші хлопці все ще шукали свою гру і програли її, але згодом вже ні в кого не виникало сумнівів, хто сильніший на майданчику. Стосовно матчу проти Естонії, то тут можна сказати, що нам дещо пощастило. Невідомо, як би грали прибалтійці, якби не втратили навіть теоретичні шанси на вихід у наступне коло. А так вони просто догравали вже чемпіонат.
Інша річ – матчі проти суперників, які були вищими за класом. Рівна гра з Нідерландами. В якій відверто не щастило наприкінці кожного з трьох сетів і абсолютно провалений двобій з Польщею. Але і тут можна знайти певне виправдання. Адже цей матч теж не мав турнірного навантаження, і тренерські штаби обох збірних експериментували напередодні плей-оф. На жаль, поле для експериментів у українців було значно меншим, тому і такий результат.
А в 1/8 фіналу українців очікувала збірна Бельгії. У рейтингу CEV ця команда на сьомому місці, в світовому – на дванадцятому. Крім того, Бельгія – одна з чотирьох господарів турніру. І матч відбувався у рідних бельгійцям стінах, тож вони мали суперпідтримку. Склад бельгійців доволі потужний. Головна зірка команди, Сем Дуру, грає за потужну польську “Заксу”, Стейн Д’Хюлст – за останнього переможця Ліги чемпіонів “Чівітанову”. На Євро два роки тому Бельгія дійшла до півфіналу. На останньому чемпіонаті світу посіла десяте місце. Це міцна європейська збірна, яка за вдалої сітки мала б виходити у півфінал. Чвертьфінал – її мінімум. А для України чвертьфінал – стрибок вище голови.
Повірити у перемогу України було важко, щоправда, матч із Нідерландами (приблизно за таким класом, як бельгійці, суперником) довів, що ми можемо грати з командами, які на папері сильніші за нас. І диво таки сталося: українці перемогли в п’яти сетах і стали авторами гучної сенсації.
Напевно, можна довго описувати цей матч, однак найкраще про нього розповів головний тренер збірної України з волейболу Угіс Крастіньш, який повністю розклав свою стратегію і гру команди під час цього двобою: “Ми виграли першу партію і дуже переконливо почали другу, повели в ній 17:10. І тут збіглося, що противник зробив зміни в складі, а нам, може, не вистачало концентрації і удачі. Нові гравці бельгійців дуже вдало зіграли у захисті, після цього їм вдалося здобути очки. Через це ми на деякий час втратили впевненість, програли другу і третю партії.
Переломним моментом стало те, що в четвертій партії дуже добре почав грати наш блок-захист. Цим ми переломили перебіг зустрічі: підняли хороші м’ячі, виграли кілька довгих розіграшів, це нам додало впевненості. У п’ятій партії знову ж блоком і захистом ми перевернули гру: дістали м’яч майже зі трибун, потім ще заблокували. Загалом ми поставили 17 блоків, що дуже добре проти такої хорошої команди, як Бельгія.
Коли команда почала програвати, я намагався достукатися до гравців, щоб підняти психологію. Щоб вони не опускали рук. За будь-якого рахунку все врешті-решт залежить від нас. Ми доводимо насамперед собі, що ми можемо виграти і складні партії, головне тримати фокус на правильних речах, зробити правильні акценти і тоді все можливо”.
А потім був ще чвертьфінал із надпотужною збірною Сербії, в якому наші хлопці хоч і програли, однак показали справжній бій. Важкий п’ятисетовий двобій, на жаль, завершився на користь сербів, однак головний тренер сказав: “Україну побачили з вищих ешелонів волейбольного світу”.

Одна команда

Варто таки наголосити і на учасниках української збірної. Угіс Крастіньш – консервативний тренер, він рідко змінює склад й робить велику кількість замін. На Євро “залізне” місце у складі мали Діденко (догравав сезон у “Вінниці”, зараз без клубу), Вієцький (чемпіон Сербії “Войводіна”), Семенюк (влітку перейшов у бельгійський “Маасейк”, до того грав за “Барком-Кажани”), Терьоменко (чемпіон Франції у складі “Туру”), Плотницький (грав за італійську “Монцу”, влітку перейшов у “Перуджу”), Ян Єрещенко (російський “Урал”). Тренер часто змінював хіба що гравця на позиції ліберо – Гордена Брову (“Барком-Кажани”) та Дениса Фоміна (“Серце Поділля”).
Троє з цього складу брали “срібло” на чемпіонаті Європи U-20 три роки тому (Вієцький, Плотницький, Полуян). Ці хлопці мають досвід міжнародних змагань, Ліги чемпіонів чи інших єврокубків й знають, що таке великі перемоги. Однак саме в такому складі на великому турнірі ніколи раніше не збиралися. Хоча й Угіс говорив, що відсутність досвіду – не проблема, коліна під час матчу з бельгійцями таки затрусились. Інакше пояснити програш другого сету з перевагою 18-11 важко.
Інша проблема – відсутність глибини лавки. Навіть коли в українців виникають проблеми в якомусь аспекті, тренер не може вирішити їх завдяки замінам. Із тими ж бельгійцями були проблеми у Єрещенка, заміна на Полуяна не вирішила їх. Коли “просів” Діденко, Ковальчук не вніс конструктиву. Це реально проблема. Восьми вищезгаданим гравцям доводиться шукати внутрішні резерви. А Угісу – правильні слова до них під час тайм-аутів. Інакше ніяк.
Загалом зараз український волейбол асоціюється з однією людиною. Його звати Олег Плотницький, він грає у топовому італійському чемпіонаті. Втім, на Євро Олег провів всього два сильних матчі – з Чорногорією та Естонією. В інших він не був тим, хто робить гру, хоча й вдало діяв на прийомі. Від зірок завжди хочеться більшого, а саме повного домінування й лідерства.
Багато людей скептично сприймали слова Крастіньша напередодні чемпіонату, коли тренер зазначав, що в команді є хлопці, які можуть у критичний момент взяти на себе роль лідера, що кожен може взяти на себе ініціативу. Але тренер знав, що казати, це були не порожні слова.
Роль лідера брали Вієцький, Семенюк, Діденко, Єрещенко, Брова. Ба більше, Семенюк до чвертьфіналу лідирував у чемпіонаті за кількістю блоків. У ситуації, коли в команді є яскраво виражений лідер, тренер будує гру навколо нього. Але Угіс врахував нестабільність Плотницького й урізноманітнив гру. Зробив її не лише варіативною, а цілком незалежною від настрою Олега.

Головний герой

Але варто зазначити, що головною причиною виходу у чвертьфінал став саме головний тренер збірної – латвієць Угіс Крастіньш. Саме його призначення на посаду головного тренера збірної – найбільша перемога українського волейболу в його історії. Допоміг випадок. Перед початком сезону 2016/2017 Олег Баран, президент “Барком-Кажани”, запросив Угіса у свій клуб.
Сам Крастіньш зізнався в одному інтерв’ю, що він до останнього вагався, чи погоджуватися на пропозицію з України.
“Не планував тут працювати. Якраз закінчив роботу в Фінляндії, поїхав на два тижні у США на стажування в чоловічу і жіночу збірні. Думав побути сім’янином, пожити у дружини хоча б пів року. Тут дзвонить агент, каже, що є пропозиція з України. Моя перша реакція: “Та ну. Навіщо?”. Він порадив поїхати і вже потім вирішити. Відповів так: “Якщо вийду з літака, а мене зустріне старий комуніст, відразу ж поїду”. Вийшло так, що комуніста не було. І я тут три роки”.
Через пів року після роботи латвійця у Львові було оголошено конкурс на посаду головного тренера збірної, ФВУ звернула увагу на європейського й сучасного тренера, який працював вже в Україні (тоді “Кажани” мали 20-матчеву виграшну серію в Суперлізі). І не мовилося про високу зарплату – збірна для Угіса стала іміджевим проєктом. Він отримав можливість проявити себе на тлі топових команд. Більшість клубних волейбольних тренерів робить так само. Важливо розуміти, що якби Крастіньш не очолив “Кажанів”, його не було б у збірній. Коштів на його запрошення виключно на цю посаду в ФВУ нема. А паралельно, вже працюючи в Україні, Угіс взявся за цей проєкт.
Спершу виходило не так добре, як хотілось би, були і проблеми, наприклад, провальний відбір на чемпіонат світу. А потім перемога в Євролізі, вихід на Євро і потрапляння до 1/4 фіналу. Після програного матчу сербам Угіс не приховував розчарування і водночас вже шукав шляхи, як підсилити гру підопічних.
“Емоції ще беруть гору. Ще “переварюємо” програш, адже боролися і мали шанси. Із сербами ми налаштовувалися тільки на перемогу. Сталося так, як сталося, але поки що переживаємо. Кілька днів ще буде дуже важко на серці.
Загалом  результатом задоволені. Зіграли сім ігор, шість із яких провели на дуже високому рівні. Хлопці показали себе дуже гідно і добре. Пишаюся командою і роботою, яку ми виконали. Потрапити у топ-8 Європи – дуже хороший результат. Але ми можемо додати в усіх елементах: в тактиці, виконанні, психології”, – зазначив Крастіньш.
А найголовнішими у роботі латвійця є не лише результати збірної, а й реакція на них з боку спортивної спільноти. Достатньо подивитися відео зустрічі команди у аеропорту Львова. Напевно, так тепло ще не зустрічали жодну волейбольну команду України.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
1.4760 / 4.2MB / SQL:{query_count}