Уроки без істерик та сліз

Чи варто допомагати дітям із виконанням домашніх завдань, якою при цьому має бути поведінка батьків та з якого віку школярі повинні робити уроки самотужки

Поки робили уроки, мама захрипла, діти оглухли, сусіди вивчили все напам’ять, а собака переказав. Це, звісно, жарт, але в більшості батьків, чиї діти ходять до школи, він не викликає сміху – навпаки, змальовує ситуацію, яку вони переживають і бачать у своєму помешканні ледь не щодня.
Виконання дитиною домашніх завдань – справді проблема для багатьох сімей. Є діти, які не можуть упоратися з уроками самостійно, бо не розуміють заданого, є такі, які не звикли, що біля них немає мами чи тата, а є й такі, що просто не роблять уроків самі, очікуючи, коли за них це зробить хтось інший. Часом доходить до того, що в спробах вирішити ці проблеми батьки використовують найрізноманітніші методи – від сварок, “підкупу” до погроз і покарання.

Сам, синку, сам…

“Зараз роблю уроки сам, мама тільки перевіряє, – каже п’ятикласник Данилко. – Самостійно їх почав робити тільки з минулого року. До цього часу просив, аби мама сиділа біля мене. Якщо чогось не розумів – відразу ж її питав. Були і крики, і штурхання в плечі. Та зараз мама надто зайнята, тому змушений робити уроки сам. А так був би не проти, щоб вона й надалі сиділа коло мене”.
Третьокласник Вадим та шестикласниця Валерія роблять уроки переважно самі, але присутність батьків при цьому є частою. “Зі мною вже сидіти не треба, а ось на брата мама кричить. Благає, щоб хоч щось зробив сам, а він ніяк цього не хоче, часто сперечається, плаче. Тоді мама чи тато впадають у нерви і сварять Вадима ще більше, – каже Валерія і признається, що досить часто батьки ставлять братові ультиматум: якщо сам не зробить уроки – за планшетом не сидітиме. “Це на нього діє. Стає трохи чемнішим”, – додає вона.
А ось мати школяра Антона Марія бідкається, що сама привчила сина до того, що він самостійно не робить домашніх завдань. “Таке враження, що Антон сам нічого не вміє. Сто разів перепитує, як написати те чи те. Але якщо у першому, другому, навіть третьому класах я ще намагалася всіляко йому допомогти з уроками – стежила, щоб не було у зошиті помилок, підтирала гумкою неточності і сама ж їх виправляла, то зараз цього не робитиму. Антон і далі чекає, що я йому допоможу, а він чкурне надвір, – пояснює жінка. – Визнаю, що провина у цьому моя. Я так навчила… Та найобразливішим є те, що діти невдячні. Знають лише вимагати і брати криком”.

Вчимося самостійності

Батьківська допомога і контроль за виконанням домашніх завдань не лише не приносять користі, а й можуть негативно вплинути на оцінки учнів, – запевняють фахівці. Домашнє завдання – це спосіб закріплення знань, здобутих на уроках за рахунок повторення. Це можливість для дитини навчитися самій працювати з джерелами, знаходити потрібну інформацію, відділяти головне від вторинного і робити власні висновки. Це перші спроби керування своїм часом – кожен день треба ефективно розпланувати так, щоб і за комп’ютером встигнути посидіти, і погуляти, і зробити домашні завдання. А ще це зона особистої відповідальності дитини, де невиконання має передбачувані наслідки у вигляді негативної оцінки і невдоволення учителя.
Для того, щоб батькам не доводилося постійно вмовляти дитину сідати за уроки, їх виконання варто перетворити на якийсь ритуал, який буде проходити в певному місці в один і той самий час. До речі, найкращим часом для виконання домашніх завдань є період з 15.00 до 18.00.
Отож, необов’язково, і навіть небажано, виконувати домашнє завдання разом зі школярем! Краще припильнувати, щоб дитину ніщо не відволікало. Тривалість виконання завдань залежить від обсягу, складності та індивідуального ритму школяра. Деякі діти цілком можуть упоратися з уроками за годину, а іншим може знадобитися й три. Усе залежить від вміння раціонально використовувати час і організовувати роботу.
Для цього навчіть дитину складати план занять і розподіляти предмети за рівнем складності. Не варто починати робити уроки з найскладніших завдань, бо на них зазвичай знадобиться найбільше часу. При цьому дитина втомлюється, у неї з’являється відчуття неуспіху і як наслідок зникає бажання вчитися далі. Тому нехай спочатку робить те, що їй вдається найкраще, і тільки після цього переходить до важчого.

Наталія Маркевич, психолог, керівник студії розвитку “РІСТ”:
– Якщо батьки роками сиділи з дитиною, спільно виконували домашні завдання, а тепер раптом вирішили припинити – це не зовсім правильно. Для того, щоб дитина почала робити уроки сама, її треба цього навчити. Головне потрібно до цього йти поступово. Наприклад, скажіть своєму школярикові: “ти напиши, а я повернуся і подивлюся”, “зроби задачу, а потім мене покличеш”, “прочитай ось це завдання і поясни”. Так ви налаштуєте дитину виконувати певні завдання самостійно. Насправді дуже важливо, аби в школяра був структурований день. Він повинен знати, що о такій-то годині їстиме, о такій-то гулятиме, а о такій-то сяде за уроки. При виконанні домашніх завдань частіше хваліть дітей. Першачків варто хвалити за будь-яку карлючку, подібну на цифру один чи два. Якщо дитина старша, намагайтеся їй пояснити, що таке домашнє завдання. Ловіть на тих моментах, коли вона щось знає, відштовхуйтеся від цього. Звісно, можна почути відмовки на кшталт “не знаю”, “не можу”. Навчіть дитину їх уникати. Переконайте, що вона щось та й знає, шукайте “точку відліку” і починайте від неї працювати далі. Повірте, коли дитина чутиме ствердження своєї праці, то захоче виконувати її ще раз. А коли мама весь час казатиме, що все не так, все неправильно, дитина цього не робитиме. Саме через те в сім’ях виникають проблеми – діти не хочуть робити уроки, а батьки змушені підвищувати на них голос. Пам’ятайте, що виконання домашнього завдання повинне бути для дітей приємним процесом, а не карою. Ніколи не порівнюйте їх з іншими дітьми – це може стати причиною комплексу, який часто переходить у доросле життя. Їм важко буде щось вирішити, вони думатимуть, що їх знову критикуватимуть і з кимось порівнюватимуть. Скажіть дитині: “Сьогодні ти зробила це добре, а вчора було гірше”. Також не варто під час виконання домашніх завдань кричати на дитину. У неї може з’явитися страх перед вивченням уроків. Крім того, школяр звикає до певного тембру голосу. Що голосніше батьки говоритимуть, то вищим буде поріг чутливості. Потім хоч рупор бери і кричи до дитини – вона все одно не реагуватиме. Її аналізатор сприйматиме це як нормальний стан. Завжди знаходьте для дитини позитивний стимул. Мотивуйте, але не подарунками чи грішми! До цього можна вдаватися у одиничних випадках. Якщо робити це часто – дитина лише цього й чекатиме і просто так нічого не робитиме. Навіть домашнє завдання.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.8957 / 4.41MB / SQL:{query_count}