Безпека дітей: під наглядом супергероїв

У Львові триває акція “Жовтий добродій” – волонтери допомагають школярам переходити дорогу. Організатори запрошують охочих допомогти проекту

фото: Микола Крупей
На годиннику ще немає восьмої ранку, а на дорогах вже чимало автомобілістів. Дорослі поспішають на роботу, діти – у садки та школи, а пройти крізь нерегульований пішохідний перехід майже неможливо. Ось тоді на допомогу львівським школярам приходять “жовті добродії” із “льодяниками” в руках: люди у жовтих плащах і з семафорними паличками (засобами, за допомоги яких регулюють рух на дорогах).
Ось уже третій рік поспіль у Львові успішно триває акція “Жовтий добродій” у рамках програми “Безпечне місто”. Її голов­на мета проста – за допомоги активістів у жовтих плащах і з “льодяниками” в руках переводити через небезпечні ділянки дороги дітей, які прямують до школи.
Наразі у місті чергує лише 22 таких добродії. Але для того, щоб охопити всі проблемні пішохідні переходи, потрібно ще 12-13 осіб.

І безпечно, і надійно

Поблизу школи №48, що на вулиці Рубчака, такий супергерой є. Батьки кажуть, що це неабияк полегшує та пришвидшує добирання до школи. “Не знаю, що б ми робили без цієї жіночки, яка переводить і дорослих, і дітей через дорогу. Раніше водії ніби не бачили, що біля “зебри” чимало дітей і дорослих очікують, аби перейти вулицю, не зупинялися, тож доводилося подовгу чекати або просто перебігати через дорогу. Зараз машини гальмують на вимогу “жовтого добродія”, тому я спокійна, що моя дитина добереться до школи жива і здорова”, – каже Наталя Хвилянська, мама другокласниці.
“У Львові акція “Жовтий добродій” стартувала в 2015 році. Зі слів ініціаторів, це звична практика в країнах Європи. Наприклад, у США проект провадять з 50-их років минулого століття: дорослі в яскраво-жовтому одязі зі спеціальним сигналом у руках упродовж години до початку уроків зупиняють потік автомобілів і переводять школярів через дорогу. А в Україні цей досвід першим перейняв Львів!
А ось на вулиці Симоненка, поблизу НВК ім. В. Симоненка, торік такий працівник на дорозі стояв, а цього року вже нема. “Хоч це й не центральна дорога, та все ж уранці рух тут жахливий – то автомобілі гасають, то маршрутки поспішають. Минулого року на переході до школи стояв привітний чоловік у жовтому, який не лише “просив” автівки зупинитися та пропустити школярів, а й бажав усім гарного дня та успіхів. Було не лише приємно, а й безпечно, – розповідає Євгенія Кузик, мама двох школярів. – Зараз ніхто цей перехід не регулює. На початку року двох своїх доньок – четвертокласницю та п’ятикласницю – планувала відпускати до школи самих, але змушена досі водити, бо ж дорога небезпечна”.

Більше ніж робота…

Щоранку заступає на пост близько восьмої та перебуває на ньому до половини десятої (стежить за безпечним переходом через дорогу) 66-річна “жовта добродійка” Олександра Снігура. Майже два роки вона працює на вулиці Княгині Ольги і допомагає дітям безпечно добратися до шкіл №2 та №36.
“Про таку вакансію дізналася ще три роки тому. Спочатку не зголошувалася, бо думала, що то великий клопіт: діти неслухняні, водії недисципліновані, а я маю водити школярів туди-сюди. Але через якийсь час таки погодилася. Зараз не шкодую”, – переконує вона.
 
“Жовтих добродіїв” чекають за такими адресами: 
– вул. Замарстинівська (СЗШ №87);
– вул. Хоткевича (НВК Школа-гімназія “Сихівська”); 
– вул. Симоненка (НВК ім. В. Симоненка); 
– вул. Комаринця (СЗШ №50 ім. А. Макаренка);
– вул. Шевченка (СЗШ №92);
– вул. Патона (СЗШ №15);
– вул. Чупринки (СЗШ №3);
– вул. Сяйво (СЗШ №67);
– вул. Княгині Ольги (СЗШ №31);
– смт Рудне, вул. Огієнка (СЗШ №74);
– вул. Рубчака (СЗШ №48);
– вул. О. Довженка (СЗШ №96).
Графік роботи – з 8.00 до 9.00 – 9.30 (залежно від початку навчання у школі). Оплата – 30 гривень за одне ранкове патрулювання.
Охочих долучитися до проекту просять телефонувати на номер (067) 208-09-88.
Раніше Олександра Михайлівна виходила на роботу із 7.40 ранку, згодом вибрали найкритичніший час – з 8.00. “На початках діти поводилися зі мною неприязно, навіть боялися. Перебігаючи через дві автомобільні смуги і дві трамвайні колії, добігали до мене “напівживі”. Доводилося бігати: діти – через дорогу, а я за ними. За годину з ніг падала… Носила в торбі ліки або розпихала їх по двох кишенях, так і рятувалася, – веде далі жінка. – Потім діти перестали бігати, бо побачили мою роботу. Зараз мене тут знають, вітаються. З багатьма знайома особисто. Часто чую від дітей: “Ось це та бабуся, яка гуляє по переходу” або “Бабусю, станьте за “поребрик”, бо вас задушить машина”. Є навіть один хлопчик, який часто пропускає заняття у школі. Коли питаю, чого не поспішає, відповідь у нього одна – “ще встигну”.
Зі слів Олександри Снігури, бувають у неї й пригоди з водіями. “Доводиться просто змушувати їх зупинятися, лягати самій на капот. Часто чую від них лайку, мовляв, яке я маю право їх зупиняти. А особливо невдоволені узагалі викликають дорожній патруль. Якось, коли хлопці приїжджали мене “виховувати”, я попросила, щоб наступного разу їхали по двоє, бо поки я буду одному все пояснювати, другий працюватиме за мене”, – з усмішкою розповідає вона.
Загалом, зі слів Олександри Михайлівни, це для неї не лише робота, бо платять небагато, а щось більше. Таке собі хобі. “Для мене на першому місці відповідальність і безпека дітей. Хочу, щоб діти не тривожилися на переході і мали гарний настрій. Знаю, що незалежно від того, падає дощ чи пече сонце, почуваюся добре чи не дуже, мушу вийти на роботу, бо мене чекають”, – каже жінка.

Є робота, долучайтеся!

Як розповів “Львівській Пошті” координатор проекту “Жовті добродії” у Львові Микола Крупей, метою акції є безпека на дорозі – аби школяр міг безпечно дійти до школи. “Цей проект працює вже третій рік, тому щоразу збільшуємо кількість місць, де могли б стояти наші люди і переводити дітей через дорогу. Зараз у нас є 22 людини, які працюють по всьому Львову, але 12-13 все ж бракує”, – каже він.
Зі слів Миколи Крупея, до кандидатів у “добродії” є певні вимоги: “Людина має бути відповідальна і спокійна, бо доведеться працювати і з дітьми, і з водіями. Вік особливого значення не має. У нас є і студенти, і люди працездатного віку, і пенсіонери. Останніх, до речі, найбільше. Головне, щоб у людей було бажання працювати і, звісно, міцне здоров’я, адже за годину-півтори доведеться переходити дорогу туди і назад по кільканадцять разів”.

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.9608 / 4.41MB / SQL:{query_count}