Розкажіть дитині про «правило купальника»

Не мовчати, щоб захистити сина чи доньку і покарати винного! Саме так повинні діяти батьки, якщо з дитиною трапилася біда – наруга чи зґвалтування

Більшість батьків змалку прищеплюють своїм дітям звичку допомагати тим, що в біді. Та навіть це, як виявляється, може обернутися небезпекою для дитини. Минулого тижня Львів шокувала новина про зґвалтування 12-річного хлопця. 18-річний молодик обманом заманив його в хащі. Дитина, вихована в традиціях, що треба допомагати ближньому, відгукнулася на прохання витягти скутер із кущів, і… сталося непоправне. Прийшовши додому, хлопець усе розповів батькам. Родина не стала нічого приховувати, звернулася в поліцію, навіть наважилася заявити про педофілію публічно – в соцмережі. Як пояснюють самі батьки, мовчання означало б покору і згоду з тим, що сталося, тому, аби вберегти інших дітей від насилля та щоб справу не «зам’яли», вирішили надати їй розголосу. Рішення про публічність приймали на сімейній раді. Думка сина в цьому випадку мала ключове значення.
Слова підтримки сім’ї вже висловили сотні інших батьків, дякуючи насамперед мамі, яка не побоялася розповісти про цей кричущий випадок і виховала свідомого сина:
«Ви сильна жінка, яка усвідомлює перш за все свій материнський обов’язок. Від усього серця вам вдячні тисячі батьків. Ми навіть не усвідомлюємо, скільки горя міг нелюд ще завдати дітям, а може, і скривдив уже багатьох... Не мовчіть, за всі злочини має бути кара».
«Ви молодець, що дали розголос цьому. Ви показуєте своїй дитині, що не боїтеся кривдника і готові захищати свого сина! Ви ні в чому не винні і тим більше ваш син».
«Зараз кожна мама Львова та всієї України разом із вами. Ми переживаємо за вас і відверто засуджуємо того бездушного покидька, який скривдив дитину. І, що найважливіше, неймовірно вдячні вам, що ви не мовчали».
«Дякую, що не мовчите! Сьогодні поговорили з нашою донькою про це. Сил вам!»
Молодика поліція затримала і зараз він у СІЗО. Справді, лише завдяки свідомим батькам уся ця історія чи не вперше набула такого широкого розголосу. Хоча проблема сексуального насильства та педофілії у нас існує давно, нам подавали переважно сухі цифри...
Точну кількість потерпілих установити надзвичайно складно, адже більшість дітей-жертв, їхніх батьків, які знали про випадки педофілії, їх замовчують, бо бояться осуду. Їм соромно, ба навіть страшно, бо є погрози переслідування. А проте, за даними уповноваженого президента України з прав дитини Миколи Кулеби, від різних форм сексуального насильства в Україні потерпає кожна п’ята дитина! Щороку за фактом педофілії розслідують тисячі справ!

Не мовчіть!

У нинішній час діти дуже часто потрапляють у небезпечні ситуації, із яких не можуть знайти правильного виходу. Тому найперше завдання батьків – подбати про безпеку дітей, прищепити їм навички здорового способу життя, навчити правильно поводитися в екстремальних ситуаціях.
Як розповів «Львівській Пошті» інспектор відділу зв’язків з громадськістю Патрульної поліції Львівської області Олег Мельник, випадки педофілії у Львові, на щастя, траплялися вкрай рідко. 
«Під час навчального року представники патрульної поліції часто їздили у школи та проводили бесіди на тему поведінки і заходів безпеки. Інколи самі діти розповідали, що їх поблизу магазину чи парку хтось кликав, просив підійти. Проте ніхто з них не піддавався на вмовляння і хутко втікав. Тішить те, що діти свідомі та правильно виховані, – каже Олег Мельник. – Але оскільки вони часто є довірливими, а незнайомі люди можуть показувати доброзичливе ставлення, дітей можуть легко заманити в пастку».
Щоб діти не потрапляли в небезпечні ситуації, зі слів патрульного, дорослим потрібно завжди їм пояснювати, що далеко не всі незнайомці мають добрі наміри. І якщо біда все ж таки трапилася, не варто мовчати: діти мають розповісти про все батькам, а ті звернутися до правоохоронців.

Правила, що рятують

Поради дітям від Патрульної поліції:
– У разі небезпеки намагатися привернути увагу дорослих, покликавши їх на допомогу, і бігти до найближчого безпечного місця. Негайно зателефонувати батькам або звернутися по допомогу до працівників поліції чи дорослого, якому можна довіряти.
– Не приймати жодних подарунків, пропозицій або запрошень від незнайомих осіб без дозволу батьків чи дорослих, які піклуються про них. Щоразу повідомляти їх, куди і з ким вони йдуть.
– Якщо виникає відчуття загрози, стеження або переслідування, необхідно зайти до найближчого магазину, пошти, банку, іншої установи або попросити когось із дорослих провести додому, а також зателефонувати батькам.
– Не залишати мобільний телефон, гроші, цінні речі та ключі від квартири, а також не показувати їх стороннім особам.
– Якщо у дворі або біля школи у вашої чи в якоїсь іншої дитини хтось вимагає гроші чи мобільний телефон, необхідно переконати його, що грошей немає, а відтак терміново повідомити про це дорослого.
– Обережно поводитися із незнайомими предметами (пакетами, банками, пляшками), бо в них можуть бути отруйні речовини. Не відкривати їх і не кидати в полум’я чи воду, не відносити нікуди.
– Зберігати в таємниці інформацію про те, які цінні речі є вдома.
– Не чинити насильства та не підтримувати тих, що б’ють або ображають інших.
– Залишившись удома, не відчиняти двері незнайомим або малознайомим особам. На запитання про присутність батьків відповідати, що вони в помешканні. Якщо двері намагаються відчинити, зателефонувати на номер 102 (поліція), вказавши точну адресу. Після цього зателефонувати сусідам, якщо є їхній номер, або ж покликати з балкона чи з вікна когось на допомогу.

Навчіть дітей правильної поведінки змалку!

Як дитині поводитись так, щоб вона була в безпеці? Що потрібно знати про безпеку тіла? Чому не варто розмовляти з незнайомцями? Ці та інші схожі питання з цього навчального року планують обговорювати з дітьми у львівських школах та садках. Програму із сексуальної освіти та безпеки вже підготували, робочу групу з методичним центром створили. Наразі міське управління освіти спільно з фахівцями планує провести низку тренінгів для батьків, персоналу, вихователів, аби ті вміли виявляти індикатори насильства та педофілії.
Відомо, що така програма вже упроваджена в приватних садках. На черзі державні садки і школи.

Марія Гавірко, психологиня:
– Батькам, над дітьми яких здійснили наругу сторонні люди і які не побоялися про це публічно розповісти, варто віддати належне. Вони сильні, мужні, прагнуть вберегти від біди інших, а винного покарати. Так, це велика травма для всієї сім’ї, особливо для самої дитини, але це й хороший поштовх чи не для кожної родини задуматися, чи не варто зі своїми дітьми ще раз поговорити про їхню безпеку. Дуже часто про те, що дитина була піддана насильству, приховують. І не так самі батьки, як діти, які це все пережили і змовчали. Травми, отримані в дитинстві, вони часто проносять крізь усе своє життя. А відтак, ставши дорослими, розуміють, що їм вже несила терпіти, і починають шукати порятунку в психотерапевтів. Реабілітація може тривати дуже довго… Говорити з дітьми про повагу до свого тіла варто ще із садочкового віку. У три-чотири роки діти починають вивчати своє тіло, часто бавляться в лікарів, тому це хороший час для того, аби почати розмови на більш відверті теми. У такому віці діти повинні розуміти, що на їхньому тілі є заборонені зони і що ніхто, окрім батьків, не повинен їх торкатися. Раджу батькам навчити своїх дітей казати такі слова, як «стоп», «я не хочу», «мені це не подобається», а ще навчити кричати. Саме так – кричати, причому голосно, кличучи на допомогу. Проговорюйте з дитиною різні моменти, розкажіть, як правильно діяти в тій чи тій ситуації, що казати, коли кричати і просити допомоги. Крок за кроком розповідайте, що можна, а що не можна у різних ситуаціях. На жаль, через батьківську зайнятість, дитячу вседозволеність, надмірне сидіння за комп’ютерами, планшетами, телефонами чи іншими ґаджетами діти стають замкнутими, мало спілкуються з татом і мамою. Звісно, говорити з дітьми про секс непросто. В сім’ї насамперед мають бути сімейні цінності, довіра до батьків. Лише коли це все присутнє, батьки і діти зможуть стати відвертими, вислухати одне одного і зрозуміти. Якщо ж дитина боїться батьків, тоді ніколи нічого не розкаже.
Христина Шабат, мама двох дітей, співвласниця дитсадка:
– На жаль, в Україні немає такого поняття, як сексуальна освіта. З дітьми практично не говорять на такі теми. А їх треба порушувати змалечку, бажано із садочкового віку. Звісно, обговорювати не саму сексуальну освіту як таку, а говорити про безпеку та особисті межі. Головне правило для батьків – називати речі своїми іменами. Точніше не речі, а частини тіла. Дорослим ніколи не варто підміняти і прикрашати поняття, бо, мовляв, це соромно казати вголос. Пеніс – це завжди пеніс, вульва – завжди вульва. І ніяк інакше. Не краник, не дзвоник, не квіточка чи ще якийсь «девайс». Це дуже важливо. Вже у два роки дитина має знати різні частини тіла та вміти відрізняти людей за статевими ознаками. До п’яти років знати, що для того, аби народилася дитина, потрібен чоловік та жінка, що вони мають любити одне одного, а ще те, що тіло людини належить лише їй. У тому ж віці вже потрібно знати правила поведінки зі сторонніми, незнайомцями. Звісно, це не розмова на один раз, про це варто говорити часто. І що більше разів дорослі повертатимуться до цієї теми, то більш зрозумілою вона буде для дитини та більш комфортною для дорослих. Причому правила повинні бути прості та зрозумілі. Наприклад, батьки мають завжди наголошувати, що між ними і дітьми ніколи не повинно бути секретів стосовно того, що дитину хтось торкався. Хороший і простий спосіб навчити дітей приватності – це «правило купальника». Тобто всі частини тіла, які можна під ним приховати, це приватні частини тіла, і до них не може торкатися ніхто, окрім нас самих. В окремих випадках – батьки або лікар, якщо це потрібно для здоров’я. Діти мають бути впевнені, що вони завжди можуть обговорити будь-які питання з дорослими, яким довіряють. Визначити дорослих, яким можна довіряти, просто: візьміть аркуш паперу, фарби і проведіть спільну майстерку. Для цього зробіть відбиток руки на папері та попросіть дитину назвати п’ятьох дорослих, яким вона довіряє, по одному на кожен пальчик. Підпишіть чи приклейте фото цих людей. Це буде «рука допомоги», якщо дитина потребуватиме щось сказати. Поясніть їй, що дорослі мають захищати дітей і що потрібно говорити про свою проблему так довго і так голосно, поки дорослі не зрозуміють. На цій руці також мають бути люди поза сім’єю, наприклад, вихователька, тітка, бабуся. Навчіть дитину правильно поводитися у разі, коли її хочуть кудись заманити, просять підійти і так далі. Вона має голосно кричати, і не просто кричати, а кликати на допомогу: «Рятуйте, це не мій тато (моя мама)!». Якщо ж сталося найгірше і дитина розповіла усе вам, батькам, залишайтеся спокійними, не реагуйте словами «я вб’ю цього покидька», «чого ти не розказала (розказав) про це раніше» тощо. Це ніяк не допоможе. Скажіть дитині: «Те, що трапилося, не твоя провина, ти не зробила (зробив) нічого поганого». Ставте запитання і продовжуйте розмову: «Розкажи мені більше про це». Будьте відкриті та сприймайте все зі щирим серцем: «Я тобі вірю». Не сподівайтеся лише на себе, відкиньте почуття сорому. Головне завдання – допомогти дитині. Але самі ви не впораєтеся з цим, тут знадобиться допомога психотерапевта. Ваша дитина може бути не єдина, над ким вчинили насилля, тож ваше мовчання може зашкодити іншим. Педофіли бояться публічності. Щойно про них дізнаються – і їм більше «нема місця на цій планеті»!
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.1036 / 4.21MB / SQL:{query_count}