Три роки Гідності

Щоб оцінювати результати Революції Гідності, вона ще має завершитись. Зміни країни тривають…

21 листопада Україна офіційно відзначила День Гідності та Свободи. Цей День стосується двох наших революцій часів новітньої незалежності. Та Помаранчевий Майдан 2004 – 2005 років пригадують щораз менше людей, на відміну від подій трирічної давності. Хтось говорить про відзначення початку Євромайдану, хтось вживає тільки термін “Революція Гідності”. Насправді формальна назва, як і формальна дата, не має великого значення. “Беркут” пролив першу кров студентів-мітингарів на Майдані Незалежності в ніч на 30 листопада 2013-го. І тільки після цього реакція українців дала зрозуміти, що перші мітинги не зійдуть на пси. Нині важливо, що українці вистояли, але трагічний та героїчний другий шанс для своєї країни досі до кінця не використали. Тому, оцінюючи наші здобутки за останні три роки, треба розуміти, що справжня революція насправді ще триває. На цьому наголошують і політичні експерти. 
“Хочеться менше говорити про підсумки триріччя Євромайдану. Тільки тому, що Революція Гідності ще не завершена і тому, що підбивати їх передчасно. Мені здається, головне досягнення подій трирічної давності полягає у тому, що вони самі по собі дали країні шанс, якого вона потребувала. Події 2010 – 2013 років ввели суспільство в стан в’язкої безнадійності, з якої, як багатьом здавалося, не було виходу. І саме в можливості знайти вихід із глухого кута й полягала головна перемога. Євромайдан – це ще не рішення головних проблем країни, але це поворотний момент, який дає їй шанс вирватися із замкнутого кола пострадянських держав, одержимих непотизмом і корупцією. Суспільство усвідомило, що далі так жити не можна, але ключова проблема полягає в тому, що воно ще не знає, як це змінити. З цієї точки зору прожиті три роки минули як десять років. Занадто багато всього сталося, і зі знаком плюс, і зі знаком мінус. Головні виклики, між тим, ще попереду. Потрібно навчитися протистояти агресивній риториці як старих, так і нових популістів, що успішно мімікрують під нову хвилю. Тим паче що ситуація може змінитися настільки, що багатьох нинішніх зірок політичного небосхилу всього через рік-два на ньому вже не буде. Все дуже швидко змінюється. Тому триматися потрібно не за вождів, а за цінності, за те, що дозволяє твердо стояти на землі. Країні не потрібні вожді, а потрібні лідери. Ті, що зможуть запропонувати не золоті гори вже завтра, а кров, піт і сльози”, – пише на своїй сторінці у Facebook політтехнолог, співзасновник Українського інституту майбутнього Тарас Березовець.

Політики не встигають

Та якщо вже робити якісь висновки за останні три роки, то події після Революції Гідності дуже нагадують період після першого Майдану, який потроху забувається. Вчорашні герої стали ледь не посміховиськом, учорашні політичні союзники – ворогами. 
Однією з найважливіших вимог Революції Гідності була зміна та очищення влади для того, аби змінити країну. І хоч ми змогли позбутися диктатора Януковича, в нас відбулися позачергові президентські та парламентські вибори, кардинально нового, якісного рівня політики не видно. 
За три роки після Революції Гідності в Україні працює вже третій склад уряду. Провалилася практика запрошення на керівні посади знаних іноземців, що в ЗМІ отримала назву “проект “Варяги”.  
Ще в 2014-ому під час формування парламентської коаліції було помітно, що п’ять політсил, які називають себе проукраїнськими та демократичними, не налаштовані на співпрацю задля розвитку держави. І якщо ми вже згадували про вимогу очищення влади, то не можна забувати, що навіть під час розхваленої владою люстрації в нинішньому парламенті опинилися “перефарбовані” колишні “регіонали”, соратники екс-диктатора Януковича. Вони й далі відстоюють інтереси Кремля у найвищому законодавчому органі України, далі користуються депутатською недоторканністю, яку так ніхто й не скасував попри купу обіцянок.
У наступні роки політичні суперечки лише загострилися, і зараз ми маємо не до кінця легітимну коаліцію на двох – БПП і “Народного фронту” та різношерсту опозицію, яка хапається за будь-яку змогу на популістських гаслах збільшити свою присутність у парламенті. Фактично менш ніж через рік після одних позачергових виборів розпочалася боротьба за наступні дочасні вибори до ВРУ. І ця боротьба, як виглядає, триватиме і ставатиме щораз жорсткішою. При цьому не можна забувати про те, що нині маємо неоголошену війну з Росією, а на такому тлі подальший розпал внутрішньополітичних конфліктів для нас катастрофічний. 
Та якщо вже говорити про ймовірність дочасних парламентських виборів, то не можна забувати про обіцянки політиків змінити виборче законодавство і передбачити впровадження виключно пропорційної системи з відкритими списками. Цього так і не сталося ні в 2014-ому, ні тепер. Була певна спроба для місцевих виборів 2015 року, але то були не справді відкриті списки, та й що казати – рівень не той.   
“Знову доводиться констатувати, що Майдан не зламав систему. Можливо, тому, що вся енергія майданних сил пішла на захист країни від зовнішнього ворога. Якби не війна, то, ймовірно, громадянське суспільство, яке стало вже досить потужним, спрямувало б свою енергію на тиск на владу, аби та здійснювала реформи. Але довелося вибирати: або воювати, або тиснути на владу. Якби вибрали тиск на владу, то вона швидко опинилася б у руках путіна і його хунти. А на два фронти воювати неможливо. Кажуть, що Майдан нічого не змінив. Система справді залишилася. Але він змінив психологію наших співвітчизників. Вони навчилися взаємодіяти без допомоги політиків. Наступним кроком стало утворення унікального волонтерського руху. І рано чи пізно ці нові люди таки змінять систему. Дуже не хотілося б, щоби злам системи відбувався на третьому Майдані. Тоді не факт, що в нас не з’явиться справжня хунта. Тоді нинішня система видаватиметься нам вершиною демократії, і навіть Янукович – добрим і лагідним татусем”, – пише на своїй сторінці у Facebook голова Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Лукан.

джерело: slovoidilo.ua
Як позитивний момент можна виокремити те, що в 2014-ому до українського парламенту вперше не потрапили комуністи. Зрештою в Україні заборонили будь-які компартії і майже завершений процес декомунізації дає надію на те, що наша держава нарешті розпрощається з радянським минулим.
Антикорупційні потуги нової влади, створення нових правоохоронних органів поки що гарно виглядають тільки на словах. Без завершення судової реформи, повного оновлення суддівського корпусу і створення справді незалежних антикорупційних суддів хабарники ще довго житимуть спокійно.
Зрештою, перший етап е-декларування яскраво продемонстрував, що змінилося в українській владі після Революції Гідності. Нардепи і чиновники збагачуються з невідомих джерел, тримають удома мільйони готівкою і ще жартують у своїх деклараціях…
Загалом упродовж останніх трьох років всі розмови експертів та пересічних українців про здобутки Революції Гідності зводяться до того, що в Україні народилося і розвинулося справжнє громадянське суспільство. Люди готові відстоювати свої права, контролювати владу. От тільки влада пручається і відстає у розвитку від суспільства.
Цікаво, що, відповідно до недавнього опитування, проведеного компанією TNS, більшість українців (75%) вважають, що Революція Гідності не досягла поставлених цілей. І третина таких респондентів пояснюють свою позицію тим, що не бачать вагомих змін у країні. Щоправда, тут варто зазначити, що це дослідження з 13 по 18 жовтня проводилося методом онлайн-опитування. Вибірка становила тисячу осіб із квотами за статтю, віком, регіоном і розміром населеного пункту. Але опитували тільки міське населення на всій території України за винятком окупованого Криму. 

джерело: tns-ua.com

Винні не покарані…

Не можна забувати й про те, що після Революції Гідності ми маємо вже четвертого очільника Генпрокуратури. І кожен із них обіцяв довести до кінця “справи Майдану”. Нині в ГПУ хваляться тим, що вже повідомили про підозру 193 осіб, з них: 34 високопосадовці, 122 працівники органів внутрішніх справ (у тому числі 14 слідчих), 6 прокурорів, 2 судді та 29 “тітушок”. До суду скеровані 39 обвинувальних актів щодо 75 осіб. За результатами судового розгляду винуватими у вчиненні кримінальних правопорушень визнані 11 осіб, стосовно 10 ухвалені обвинувальні вироки. Але, як повідомляє Українська правда, виявилося, що більшість із цих засуджених отримали випробувальні терміни.
Щодо найбільш резонансних справ, до прикладу, про розстріл “беркутівцями” активістів, то судовий розгляд йде дуже повільно. А ще пригадаймо, що у вересні 2014-го столичний Печерський суд відпустив під домашній арешт екс-командира так званої “чорної роти” київського “Беркуту” Дмитра Садовника, якого звинувачували у вбивстві 39 активістів на вулиці Інститутській 20 лютого 2014 року. Садовник утік. А більшість із цієї “роти” втекла ще раніше. Вони так і не були затримані…
Нині триває суд над п’ятьма екс-“беркутівцями”, яких підозрюють у вбивстві щонайменше 48 людей. Не так давно з’явилася інформація про затримання ще кількох харківських екс-“беркутівців”, які після переатестації залишились працювати у поліції. Одного з них, Олександра Бєлова, якого підозрюють у вбивстві трьох активістів, суд 15 листопада випустив з-під варти під нічний домашній арешт.
А ще варто нагадати, що нинішній Генпрокурор Юрій Луценко створив нове управління для розслідування злочинів Януковича і компанії. До цього всіма “справами Майдану” займався департамент спеціальних розслідувань під керівництвом Сергія Горбатюка. Економічні злочини старої влади передали новому управлінню, департаменту залишили дорозслідувати вбивства майданівців. Після цього виник справжній скандал усередині ГПУ, про що вже писала “Пошта”. Адвокати Небесної сотні навіть заявляли про те, що таким чином руйнується єдиний центр розслідування “справ Майдану”, громадськість не зможе контролювати слідчих і справи взагалі можуть згортатися. Юрій Луценко все пояснював небажанням Горбатюка передавати економічні справи старого режиму для заочного суду. Загалом Луценко вже не раз заявляв про те, що до кінця року у “великій справі” про держзраду почне заочне засудження Януковича, який переховується у Росії.
Крім того, стало відомо, що ввечері 20 листопада Луценко полетів до Гааги, щоби обговорити з представниками Міжнародного кримінального суду (МКС) можливість розгляду злочинів, вчинених проти учасників Революції Гідності (на момент здачі номера до друку зустріч делегації ГПУ із представниками МКС тільки розпочалася. – “Пошта”). В найближчі дні повинні стати відомі подробиці. Тільки нагадаємо, що український парламент ще в лютому 2014-го звернувся до МКС із заявою про визнання юрисдикції цього суду щодо скоєння злочинів проти людяності вищими посадовими особами держави, які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян під час мирних акцій протесту в період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014-го. У МКС майже одразу відповіли, що рішення про початок розслідування повинен ухвалити їх прокурор, а для цього потрібні достатні підстави. От тепер буде цікаво, чи достатньо наші слідчі зібрали доказів для Міжнародного кримінального суду.

Надія є!

Тож як би не прикро було це констатувати, навіть після трьох років нам досі залишається чекати – і на завершення розслідувань проти колишнього злочинного режиму, і на пришвидшення реформ від вже нової влади, і на нових політиків, котрим українці зможуть довіряти. Але українці хоч і продовжують розчаровуватись, таки не втрачають надії на краще майбутнє. Саме цю надію і впевненість у власних силах ми здобули і пронесли крізь Революцію Гідності. А війна з Росією загартовує нас більше, аніж усі попередні революції разом узяті.
“Можна шукати короткотермінових винуватців трагедій, які вже вписані у сучасну історію України, а можна подумати, що років вісім-десять тому варто було зробити, аби держава була міцною і стійкою до зовнішньої агресії та очільників-самодурів із рисами диктаторів та кримінальними нахилами. Інколи бездіяльність не менш страшна, аніж дія. Янукович, Путін скористалися слабкістю, але й недооцінили українське суспільство. Між річницею та роковинами дуже незначна грань, і як усі нормальні, цивілізовані країни не святкують закінчення Другої світової війни, а поминають її жертв, так і нам доводиться поминати жертв режимів Путіна і Януковича. Не зважаючи на це, ніколи б не подумала, що можна було по-іншому. А от за що відповідальні сьогодні ми, то це за реалізацію можливостей і відновлення суверенітету, який ми втратили з харківськими угодами у 2011-ому та змінами до Конституції 2010-го”, – зазначає на своїй сторінці у Facebook координатор парламентських і виборчих програм Громадянської мережі ОПОРА Ольга Айвазовська.
Та якими б різними не були оцінки трьох останніх років, позитивних результатів не можна не помітити. Навіть за різних політичних уподобань не можна порівнювати нинішню ситуацію в країні з часом правління Януковича. І нині важливо не робити кроків назад. Адже, продемонструвавши усьому світові, що таке справжня Гідність, втрачати її вже не можна…
“Все буде гаразд, якщо ми з вами не дозволимо окремим політиканам обнулити результат, досягнутий такою дорогою ціною. Наскільки вражаючу єдність демонструє нині суспільство, настільки роз’єднаним, егоїстичним є наш політичний клас. Він абсолютно не відчуває потреби з огляду на зовнішні обставини регулювати і тримати градус політичної конкуренції в межах розумного”, – заявив Президент Петро Порошенко під час виступу з нагоди третьої річниці початку Євромайдану.
Загалом уже прозвучало багато пафосних заяв від наших політиків. Тепер тільки залишається, щоб і Президент, і його політичні конкуренти самі повірили в свої слова.
коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
8.4873 / 4.25MB / SQL:{query_count}