Ахтем Чийгоз: У парламенті “Європейська Солідарність” боротиметься проти проросійських реваншистів

Ахтем Чийгоз відчув на собі всю міць російської каральної системи. Три роки заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу провів у в’язниці

Але тиск і тортури не зламали його. Навпаки, політик, який нині йде у парламент від партії Петра Порошенка “Європейська Солідарність”, впевнений, що московський ворог буде переможений, а Крим возз’єднається з Україною.
– Зараз постійно говорять про можливий реванш Росії. Він справді може відбутися?
– Один яскравий приклад: зараз відбувається спроба фашистами, я їх по-іншому не називаю, повернути назви вулиць діячам радянського періоду, таким як Жуков, які ненавиділи і нищили наш народ, які даремно вбили мільйони людей. У проросійських реваншистів особлива ненависть до України, до фундаментальних цінностей нашого народу і держави. Особливо це було відчутно в Криму протягом 25 років.
Я весь час порівнюю Україну до 2014 року і зараз. Пам’ятаю, як колись говорили, мовляв, яка різниця між нами і ними. І ось прийшла ця “різниця” у вигляді військового чобота, у вигляді російського терориста на нашу Батьківщину, де ми – люди різних національностей і віросповідання – мирно і спокійно жили.
– Ви народилися в Узбекистані, куди радянська влада депортували вашу родину з Криму. Яким було ваше життя в депортації? Що вам розповідали батьки про історичну батьківщину?
– Пам’ятаю, як наші дідусі й бабусі розповідали нам про Крим, як про якусь казку. Вони згадували про чудових людей, про родинні вечори, про тепле море і яскраве сонце. І тільки пізніше, коли ми підросли, то зрозуміли, що за цією казкою ховається біль.
– Коли кримські татари почали на початку 1990-их років повертатися до Криму, їм не було навіть де жити. Ваші будинки були заселені іншими людьми. Ви особисто намагалися повернути колишній дім ваших батьків?
– Ми не хотіли конфліктів. Бо росіяни цілеспрямовано сіяли страх серед місцевого населення, що, мовляв, кримські татари несуть зі собою всілякі жахіття і будуть виселяти мешканців із будинків.
І коли ми почали знаходити спільну мову з іншими кримчанами, то Росії це не сподобалося. Москва прагнула перетворити Крим на одну з “гарячих точок”, що масово з’являлися на пострадянському просторі. Ми не дозволили нами спекулювати. Ми шукали мирних форм вирішення конфліктів. І саме це Росію завжди дратувало.
– Коли Росія захопила Крим і там з’явилися “зелені чоловічки”, ви все це бачили зсередини. 26 лютого 2014 року ви з вашими соратниками зібрали великий мітинг біля стін Верховної Ради Криму за збереження територіальної цілісності України. Нам усім на материковій Україні тоді здавалося, що кримські татари нізащо не віддадуть Крим, але ситуація розвинулася інакше. Що відбулося пізніше?
– Так, 26 лютого ми не дали сепаратистам нічого зробити. Проте із Севастополя у Сімферополь приїхала банда злочинців із приватної військової компанії “Вагнер”, яка зараз орудує в Сирії. За їхньої допомоги терористам вдалося захопити Верховну Раду Криму. Крім того, там уже було терське козацтво, яке перебазувалося з Ростова-на-Дону. Також 90% особового складу міліції були на боці сепаратистів.
І 27 лютого в 4.30 ранку до приміщення Ради без будь-якого спротиву ввійшли озброєні ГРУшники Росії. Цього ми, звісно, не чекали. Ми сподівалися, що СБУ, внутрішні війська, міліція відреагують на захоплення, але виявилося, що більшість із них уже була в змові з російським окупаційними військами.
І коли вранці ми туди приїхали, то зрозуміли, що на нас чекає серйозна боротьба. Але ми відразу дали зрозуміти росіянам, що кримські татари “не договірні” і не підуть на співпрацю з окупантами.
– Ви час від часу їздили до Києва, і вас попереджали про можливий арешт. Але ви все одно повернулися в Крим. Чому?
– Після однієї з зустрічей Мустафи Джемілєва із президентом Петром Порошенком він мене попередив, що мені краще залишитися в Києві. Проте я сказав, що не можу залишити наш народ. Бо вже почалися репресії, людей викрадали, катували, вбивали. Тому для себе я не мав би виправдання, якби залишився в Києві. Я повернувся, і через 10 діб мене арештували.
– Три роки ви провели у російській в’язниці. Крім фізичних тортур до в’язнів, росіяни застосовують і психологічний тиск. Вам навіть не дозволяли зустрітися із важко хворою матір’ю…
– Від мене довго приховували хворобу матері. А потім, коли я дізнався і попросив про зустріч, з мене почали знущатися, не даючи можливості зустрітися. Але якось одного дня в обідню перерву мене вивели, одягли мішок на голову і кудись повезли.
– Ви знали, куди вас везуть?
– Ні. Ми довго їхали. Привезли на якесь подвір’я. Тільки там я дізнався, що на побачення з мамою. Попросив конвоїрів, щоб із мене зняли кайданки, щоб їх не бачила мати. Але вони просто накинули мені на руки куртку.
Мати лежала, побачила мене… Там стояли ФСБешники і не дозволяли нам залишитися наодинці. Вона підвелася. Я попросив у неї пробачення, що в такі важкі дні мене немає поруч із нею. Вона мені відповіла при ФСБешниках, що пишається мною. І щоб вони почули, голосно сказала їм, що “ви не зламаєте мого сина”. Я був просто вражений у той момент. Бо говорила вона це з останніх сил. Після цього мене підвели, і в мене з рук впала куртка. Мати побачила кайданки і почала кричати. Я лише попросив її мене дочекатися. Але окупанти потім навіть не відпустили мене на похорон.
– Нарешті у ситуацію втрутився президент Туреччини Реджеп Ердоган, і Путін був змушений відпустити вас та ще одного політв’язня – Ільмі Умерова. Що ви відчували, коли знову опинилися на волі?
– Я відчую себе на волі, коли опинюся вдома, у Криму, коли буду зі своїми внуками. Моєму батькові 83-ій рік. Я його не бачив три роки. Коли він приїхав до Києва, я йому сказав, щоб він залишався. Але батько сказав, щоб я продовжував свою боротьбу на материку, а він повинен бути там, на окупованій території, бо до нього щодня приходять люди, які також потребують підтримки. Саме тому я прийняв запрошення Петра Порошенка балотуватися у Верховну Раду від його політичної сили “Європейська Солідарність”. Бо в парламенті буде за що боротися. І буде з ким.
– Зараз інколи можна почути слова про розчарування, про втому від боротьби. Де ви берете сили?
– Ми боремося за майбутнє своїх дітей, Криму і всієї України. Тут і беруться сили.
– Ви вірите у те, що ми повернемо Крим?
– Обов’язково! Я ніколи в цьому не сумнівався. Між Україною та окупованим Кримом постійно зберігається живий зв’язок. Тому ми обов’язково переможемо ворога.
Микола Мельник,
“Главком”

коментарі відсутні
Для того щоб залишити коментар необхідно
0.7451 / 4.15MB / SQL:{query_count}